Відвідати анкету користувача Adm alte Dating   Adm alte Dating  Дата створення: п'ятниця, 27 березня, 2015 - 15:56

Любов.. і годинник..

Назад
Українська
Любов.. і годинник..

Жила-була любов. Так-так, саме так. Жила-була любов. Маленька, непомітна і абсолютно нікому не потрібна. Вона поневірялася по світу в пошуках будинків, готових відкрити їй свої двері. Але вдомаx мовчали. Їм було добре без любові. Вони зберігали за своїми стінами дивні таємниці і не відповідали на боязкий стукіт у двері.
А на вулиці була зима. Маленька любов замерзла. Їй хотілося увійти хоч у чиєсь серце і залишитися там хоча б зовсім ненадовго, щоб встигнути зігрітися і відчути себе живою. Але серця, як двері будинків, були глухі і сліпі.
На міській площі пробив північ годинник. Годинники були старими і бачили на своєму віку все. Крім любові. Вони здивовано дивились на маленькe незрозумілy істотy, що зупинилося під ними.
- Хто ти, - запитали годинник насторожено
- Любов, - вибачаючись вимовило істота.
Годинники задумалися.
- Куди ти йдеш? - голос годин був у міру строгим і в міру доброзичливим.
Любов невизначено знизала худенькими плічками.
- У серце, - невпевнено відповіла вона.
Годинники знову замислилися. У них не було серця, але був чудовий циферблат - великий, солідний, як і годиться порядним міським годинах. І ще в них діловито шуміли різні шестерінки, це було так схоже на стукіт людського серця, що любов підняла голову:
- Можна, я поживу у тебе, - нерішуче запитала вона.
Стрілки на годиннику завмерли від здивування.
- А це не боляче? - З побоюванням пробурчав годинник.
- Ні крапельки, - відчайдушно замотала головою любов, - просто відкрийся.
Ніхто з випадкових перехожих не помітив, як крихітний рожевий сполох на мить осяяв похмурий циферблат.
- Ну, як, - поцікавилася любов, затишно влаштувавшись на годинниковою стрілкою
- Дивно, - годинник прислухалися до власного звучанню. Їм несподівано стало дуже тепло.
- Ти не підеш? - Обережно виголосили вони
- Ні, - позіхнула любов. - Я дуже хочу спати. І любов заснула. Вона спала дуже довго, і їй вперше снилися гарні сни. А опівдні під годинником зупинилася молода особа, в чиїх очах темніла туга. Любов сонно моргнула ... і, прошепотіла щось про себе, кинула в дівчину маленьку рожеву іскорку. Іскорка ковзнула по темних кучериками і пропала. Любов і годинник завмерли в очікуванні. 
- Я люблю тебе, - сказала дівчина в нікуди. Туга в її очах розгублено завмерла.
- Я люблю тебе! - Крикнула незнайомка на всю площу. Туга, злякавшись, розтанула. Люди, що йдуть повз, здивовано дивилися на тоненьку дівчину, яка кричала щось незрозуміле.
- Це тільки початок, - шепнули годинник. Любов згідно кивнула кучерявою головою, а в її долонях затанцювала нова іскорка.
Ще ніколи старий місто не було так розгублений. Будинки знехотя відкривали міцні двері назустріч господарям, пізнавшим любов. Місто потонуло в рожевих іскрах. Місто кричало:
- Я люблю тебе!
А любов так і залишилася жити в старих годинниках. І - вперше в історії старого міста - біля величезного циферблата стояли люди. Просто стояли і дивилися один одному в очі. Очі, в яких жили рожеві іскорки любові

Администрация сайта

Оцінка: 5 (1 голос)